У мене залишилося незабутнє враження від прочитання Забужчиних «Хронік від Фортінбраса». Ось де глибина думки — та, що остаточно перетворює трагедію на комедію, робить безнадійне зрозумілим, цілком керованим та оптимістичним.

Для того, щоб відкрити для себе Забужко мені знадобилося майже сім років — час постійного співіснування, коли її книжки безперервно знаходили мене, але так і не змогли знайти, коли брутальні статті про неї, як автора, практично не справляли на мене ніякого враження окрім огиди. Дійсно, практично в усіх своїх інтерв’ю вона до огидного відкрита, чесна, іронічна і бентежна. Дійсно, Оксана С. Забужко не вміє себе тримати на виду, так, щоб не було видно її вразливості, незахищеності, інтелектуального виклику і всього того, чого не люблять забиті комплексами люди.

ЇЇ шлях до читача ускладнено наявністю синдрому цензора, який знайшов осередок в більшості з нас і не дає можливість сказати хоч слово так, як це не передбачено внутрішніми стереотипами. Всі види нездорового критицизму-критинізму мають витоки у синдромі цензора. Читаючи і сприймаючи Забужко, ми лікуємо вражені цензурою «Я» і відкриваємо нові світи власного існування.

Докладніше дізнатися про Оксану Забужко можна на її персональному сайті за адресою:

- Офіційний сайт

- Скачать «Хронік від Фортінбраса»