Організатори конференції подбали про культурний відпочинок гостей —
нас повезли на екскурсію до одного з замків Золотої підкови Львівщини в Олеськах.
Запам’яталися мовчазні помаранчеві і багряні ліси Західної України, приємна інтелектуальна розмова з колегою, ерудиція нашої екскурсовода, яка розповідала історію Галичини одночасно на трьох мовах — українській, російській і польській.
Замок в Олеськах зустрів гаміром дітлахів, які так само завітали сюди на екскурсію, солодким запахом опалого листя, квітучою агавою і обідраною експозицією. На жаль, прекрасні експонати, які представлені у приміщенні музею виглядають занедбаними, брудними і вторинними. Прикро, що маючі унікальні історичні цінності ми не здатні їх доречно презентувати.
На щастя, кумедні леви у парку не потребували презентації. Вони задоволено посміхалися, вирячівши очі. На фоні занепадаючої осінньої природи леви виглядали передвісниками весни.
Отримавши заряд весняного настрою ми рушили до замку у Підгірцях. Спустошена руїна вразила своєю величю. Вибиті шибки, тіні кажанів, пронизуюча вологість знову наповни душу смутком. На щастя, розведене неподалік від автобусу багаття зігріло і наповнило відчуттям захищеності. Ми від’їхали у ніч, а монументальна споруда залишилася у гнітючій самотності.
По дорозі до Тернополя я утішалася думкою, що у світлому майбутньому зможу посприяти збору коштів для оновлення самотніх велетнів.