Рік тому вийшов мій навчальний посібник «Управління фінансовою санацією підприємств». Нещодавно поцікавилася у видавництві наскільки швидко відбувається його реалізація. «На жаль, повільно,» — відповіли мені колеги.
На питання: «Чому?», отримала очікувану відповідь — «Заважає державне регулювання».
Видавці мали на увазі запровадження у навчальних закладах державної форми власності системи проведення тендерів на закупівлю літератури.
Мета створюваної системи — припинити зловживання державними коштами з боку керівників бібліотек та топ-менеджерів ВУЗів.
Практичним результатом впровадження даної системи стало:
1) зменшення закупок навчальної літератури у 2007 році, оскільки заклади освіти поки що не розібралися з особливостями тендерної системи;
2) зниження числа підприємств-постачальників літератури внаслідок запровадження недешевого ліцензування;
3) монополізація ринку навчальної літератури: фактичний його розподіл між кількома гравцями — видавництвом «Кондором», «Центром навчальної літератури», «Знанням» тощо;
На довгострокову перспективу бачу, що кількість пропозиції зменшиться, а якість — не покращиться.
Сподіватися на зростання купівлі книжок студентами не доводиться, оскільки вони не мають особистої потреби індивідуально споживати інформацію.
Без здійснення заходів щодо пожвавлення стану ринку навчальної літератури з високим ступенем імовірності можна передбачити, що у 2013 році відбудеться колапс галузі навчального книговидання.

В 1544 году в Париже открылся первый крупный приют для бедных, который берёт на себя ответственность за бродяг, сумасшедших, других больных — всех тех, кто не был интегрирован в ту или иную группу и оказался вне её в качестве остатка. Это, по мнению Бодрияра, стало началом социализации и превращением людей в массу. Фуко также использует исторический метод для доказательства странности  социального пространства, которое начало активно формироваться в эпоху Просвещения. Он анализирует идею идеальной тюрьмы «Паноптикума» Иеремии Бентама и указывает, что она прямо повлияла на модели человеческого мироустройства, в частности, укоренение стандартов жилья, согласно которым происходит его разделение на комнаты для родителей, детей и совместного времяпровождения.
Т.е. современный стиль жизни есть производной от моделей приютов, больниц, работных домов, тюрем, предназначенных для проживания нечленов общества. За два века народ практически обжил идеальную тюрьму. Теперь обладание n-комнатной квартирой стало в некотором роде запредельным желание большинства. Проблема жилья на постсоветском пространстве даже в рамках модели «Паноптикума» не решается. А ведь люди просто хотят отдельную камеру. Они так сильно ее хотят, что берут кредиты под сумасшедщие проценты, отдавая всю энергию жизни на обладание этими драгоценными квадратными метрами.
С такими темпами продвижения модели домов презрения еще лет через пятьдесят хорошие наши сограждане будут рвать друг друга на куски за обладание квадратными сантиметрами сомнительного жилья.
Почитав классиков, в который раз убедилась, что идеи — убийственная сила.           

Умозрительно можно констатировать факт, что страны с переходной экономикой вышли на новый этап развития.
При этом мы имеем некий результат преобразований, который можно четко обозначить на макро (мезо) и микроуровнях:
1) ответы на вызовы современности провалились: инновации во всех сферах жизнедеятельности отвергнуты или симитированы. Для примера приведу вооруженные силы. Военная промышленность практически утрачена — разграблена и растянута собственными директорами и их боссами. Армия, как институт, превратилась в прибежище мягко говоря не самых умных, талантливых и организованных членов общества. Если Китай решится в ближайшее время слегка потеснить соседей, боюсь, у него есть все шансы за год продвижения оказаться у подножия Карпат;
2) ценность жизни маленького человека — ноль. Для того, чтобы лучше это понять достаточно обратиться в поликлинику или больницу, детсад или школу, местные органы власти, жек и т.п. Большинство людей не может позволить себе поддерживать современный уровень и качество жизни (социальный стандарт). Людям не доступны жилье, образование, оздоровление, развлечения и получение иных радостей бытия.
Имеющаяся ситуация является некой отправной точкой перехода в будущее. Что дальше?
Или нужно продолжать строить навязываемый обществу проект, инициируемый 0,01% населения, или таки решать проблемы маленького человека и его институциональной защиты.
Иначе реальностью станет заключение прекрасного социолога Р. К. Мертона о том, что:

Антисоциальное поведение приобретает значительные масштабы только тогда, когда система культурных ценностей превозносит, фактически превыше всего, определенные символы успеха, общие для населения в целом, в то время как социальная структура общества жестко ограничивает или полностью устраняет доступ к апробированным средствам овладения этими символами для большей части того же самого населения.

На протяжение нескольких десятилетий именно элита демонстрировала антисоциальное поведение.
Возможно, вскоре мы станем свидетелями массового антисоциального поведения.
Но не хотелось бы…

Я далека от литературного процесса на Украине, но, как читатель с интересом приглядываюсь к тому, что происходит. Недавно для себя обнаружила неоднозначный феномен под названием Анатолий Ульянов — автора постмодернистского сайта Проза. По всей видимости — он критик. Мне нравятся настоящие критики. Они лучшие друзья авторов. Так в чем же особенность Ульянова-критика? Для того, чтобы это понять достаточно почитать несколько его перлов типа Прятки в дырках или Как умрут украинские писатели? , или Дулибы: тихое издательство — мертвое издательство.
Первое, что хочется сделать, когда подобное прочитаешь – наотмашь ударить по лицу автора.
Второе — выразить недовольство в форме гневного комментария (что многие и делают в нелицеприятной форме).
Третье: задуматься над смыслом написанного и сделать определенные выводы.
Лично я  задалась поиском ответа на вопрос «Почему Ульянов пишет так, а не иначе?» и пришла к следующему:
1) стиль автора определяется непробиваемостью простого украинского человека. Его не заденут слезные интеллигентные размышления о судьбе мира. Он не станет обсуждать в инете какие-то не затрагивающие лично его темы. Поэтому язык грубой провокации и выражения типа «поджать хвост, нагадить себе в штаны и забиться в щель» (это самые безобидные из авторского лексикона) становятся элементом критики Ульянова;
2) автор имеет обыкновение, говоря о чем-то общем апеллировать к чему-то/кому-то конкретному. Опять-таки наш народ воспринимает мир исключительно через себя и задеть его можно обратившись непосредственно с крайне сатирическим памфлетным посланием;
3) я так понимаю Ульянова просто боятся в литературной среде. Эта боязнь проистекает от предпочтения закрытых стандартов общения вследствие неумение/нежелание быть открытым и откровенным.
Но в современном мире быть сильным — значит быть открытым. От степени открытости в конечном счете зависит конкурентоспособность общества, его благосостояние. А первыми, кто ДОЛЖЕН раскрыться — это писатели: они задают тон в столь интимном вопросе.
Ульянов — современный украинский аналог Овода, постоянно напоминает нам о ГЛАВНОМ в литературном процессе.

Нарешті… Нарешті – це єдине слово, яке вірно передає стан автора у момент виходу його книжки, тобто моєї.
Не зважаючи на те, що за останні дванадцять років писано-переписано, надруковано та розміщено в інтернеті маса текстів, тим не менше, 14 жовтня, тобто на Покрову, відбулася матеріалізація моєї першої книги.
Так сталося, що це – навчальний посібник, а не запланована раніше, але й досі не дописана драма-містифікація. Напевне, даний факт є закономірним, оскільки економіка і викладання становлять основу моєї натури та діяльності.
Отже, книга має назву «Управління фінансовою санацією підприємств».
Вона про те, як шукати і находити вихід зі скрутних, кризових ситуацій, які час від часу виникають у роботі організацій.
Вона про те, як крок за кроком, починаючи від болісного усвідомлення безнадійності ситуації до реалізації стратегії та плану оздоровлення, підтримувати і роздмухувати іскру життя господарського суб’єкту.
Вона про те, які юридичні процедури очікують власника бізнесу, якщо розпочнеться судове провадження справи про банкрутство.
Я свідомо зробила текст доступним для читання і розуміння, особливо не засмічуючи його спеціалізованою термінологією і не розливаючи воду на пустому місці. Тому зміст посібника можна охарактеризувати словами: коротко, ясно і по суті.
Окремого розгляду заслуговує оригінальний дизайн обкладинки, яку зробив Сергій Благодєтєлєв. Без перебільшення – це найкреативніша, найтрудомісткіша і найбільш стильна обкладинка вітчизняного навчального посібника 2006 року.
Загалом, я задоволена роботою видавничої команди, якій вдалося випустити у світ цілком сучасну книгу, яку приємно тримати у руках і корисно ознайомитися з її змістом.
Дякую Сергію, Євгену, Олександру, Оксані, Людмилі, а також людям, які сприяли матеріалізації мого задуму.

Детальніше ознайомитися зі змістом книги
Придбати посібник

Талантливый человек – талантлив во всем. Это выражение справедливо к авторам концептуальной бомбы современности Александру Барду и Я. Задерквисту. Кто-бы мог в свободные 90-е подумать, что создатель Army of love («Армии любви») через десятилетие разродится видением формирующейся сетевой реальности. После выхода этой книги будущее стало ближе и понятнее. Впрочем, как и прошлое…
Особенно хорошо авторам удался анализ уходящей эпохи гуманизма и его главных действующих лиц – капиталистов, ученых и идеального человека в лице государства. Бард и Зодерквист предвидят конец демократии и гражданского общества.
По их мнению в процессе естественного отбора хозяевами жизни станут нетократы, попирающие права нового угнетенного класса – коньюмтериата.
Класс нетократов неоднороден. Он состоит из трех слоев – мыслителей-этерналистов, пребывающих в постоянном становлении, нексиалистов-предпринимателей и кураторов-политиков, управляющих из-за кулис миром.
Нетократы обладают единственно ценным ресурсом – знанием и тщательно скрывают его от непосвященных в дезинформационной дымовой завесе.
В новом обществе будет распространены две формы потребления – эксклюзивное (для верхушки) и неограниченное (для всех остальных).
Природа человека изменится – из неделимого индивидуума он превратиться в делимого дивидуума (идея Фуко), обладающего многими идентичностями и исключительной восприимчивостью к новым веяниям и постоянной переоценке ценностей без четко определенной цели.
Авторы считают, что «Смысл в том, …чтобы сохранять как можно больше возможностей».
Во многом я могу согласиться с Бардом и его коллегой. Однако, все концептуальные положения книги строятся на примитивном мальтузианстве, дарвинизме и отчасти марксизме (теория классовой борьбы), поэтому и авторские выводы могут быть ошибочными. Время – покажет.

Любимое крылатое выражение — «Культура — это новая версия природы: Природа 2.0»

Смотри детальнее на сайтах www.eternalism.org и www.speakersnet.se

Сучасна українська література у вітчизняних книгарнях центру, півдня і сходу країни, як правило, знаходиться у резервації. Тобто їй відведено одну-дві полиці у темному, глухому закапелку десь на рівні трохи вищій від підлоги. Бажаючі долучитися до рідного слова мають утричі згинатися і лазити майже на колінах, щоб ознайомитися з новинками видавництв. Врешті, коли ти спітнілий від напруги піднімаєшся із обраною книжечкою, продавець ласкаво так, як хворого, питає по-російські: «Ви ето покупаєтє?» і дивиться на тебе повними співчуття очима.
Цього разу я купила психологічну драму І. Роздобудько «Ґудзик».
Так, це дійсно психологічна драма, розбудована на використанні характерного для європейців почуття провини з додаванням обставин псевдоінцесту.
З першої ж сторінки не сподобалася кострубата, повна узагальнень мова, за допомогою якої авторка вела розповідь від особи чоловіка – головного героя. Ясно, що Ірен поки що далека від усвідомлення таїнства чоловічої сутності. Тому герой вийшов якийсь невиразний, неживий і немужній. Його кохання на все життя у стилі покійної Жорж Санд у сучасному антуражі виглядає якось штучно і неправдоподібно. А муки втрати дружини після усвідомлення її винятковості просто дратують, оскільки авторка ігнорує адаптивні можливості чоловічої психіки.
Ліпше авторині вдалося передати жіночі особистості, зокрема Ліку. Хоча викладена історія про неї, як і вся книжка, не містить виразних деталей, тим не менше її світ прописаний найбільш очевидно. Розповідь про Ліку дійсно прикрашає твір. Якби її не було, то враження від прочитаного були б більшою мірою негативними.
Загалом, я б рекомендувала для прочитання цю книжку тим містикам, які досліджують відображення чоловічого через жіноче, обтяжене тяжким сов’єтським минулим.

На сайті видавництва

Українська навчальна макулатура заполонила торгові ятки та полиці вузівських бібліотек. На щастя, серед цієї купи переведеного паперу, що нагадує нам про мільйони загублених дерев, ще трапляються якісні видання, які можуть допомогти студенту у навчанні, а спеціалісту – у розумінні особливостей розвитку економіки. Мова йде про навчальні посібники «Економіка сучасної України» та «Управління потенціалом підприємства» авторів — професора Хомякова Володимира Івановича та аспірантки Бакум Ірини Вікторівни.
Отже, навчальний посібник «Економіка сучасної України» — це одна з перших вітчизняних праць по економічній компаративістиці (порівняльній економіці). В ній автори провели ґрунтовний аналіз розвитку вітчизняної економіки починаючи з 30-х років минулого століття до наших днів, а також запропонували власне бачення стратегії розвитку України і різні сценарії формування відносин з геостратегічними партнерами – ЄС, Росією, США. При цьому, практично у кожному абзаці книжки, ви знайдете цікаву інформацію по компаративістиці, наприклад: «Для порівняння відзначимо, що падіння ВВП під час великої депресії до 72% від докризового 1929 року, середні щорічні темпи його приросту в США за період виходу цієї держави з кризи (1932–1937 рр.) становили 11% на рік, що забезпечило в 1937 р. 105% від докризового рівня. Щоб зрівнятися з цими американськими темпами, Україна (враховуючи, що її ВВП знизився до 43,3%) повинна показувати середньострокові темпи зростання ВВП 18,3% на рік, що в 2,2 рази нижче досягнутих» (див. стор. 326).
Окрасою праці є тема «Загальна характеристика основних економічних моделей», в якій автори дають всебічний аналіз американської ринкової моделі, російського та китайського варіантів перехідної економіки. Для практиків цікавою буде інформація про українські фінансово-промислові групи та вертикально інтегровані компанії, які здійснюють інтеграційні процеси, активно змінюючи ландшафт вітчизняної економіки. Загалом, зміст монографії викладений доступною мовою і буде зрозумілий всім небайдужим до розв’язку економічних проблем України.
Навчальний посібник «Управління потенціалом підприємства» також є сучасним, корисним виданням, в якому увага приділяється створенню стратегічних конкурентних переваг суб’єкта господарювання у мінливому оточуючому світі. У ньому детально проаналізовані методи визначення конкурентоспроможності підприємства та його продукції, охарактеризовано процес управління реакціями на несподівані зміни, проінформовано про індивідуальний, системний та груповий опір, а також розглянуто контролінг як дієвий інструмент управління. Велика кількість графіків, таблиць, фактів, цікавих прикладів і ситуацій робить цей посібник цінним інформаційним джерелом як для керівників-початківців так і для досвідчених бізнесменів.
Замовити навчальні посібники «Економіка сучасної України» та «Управління потенціалом підприємства» можна на кафедрі економіки та управління Черкаського державного технологічного університету — кабінет 203-А ІІ корпусу.
Контактна особа – Юлія Миколаївна Мокієнко
Телефон кафедри –(0472) 43–34–86
e-mail: econ@pisem.net

Голосуй за вітчизняну науку власною гривнею!

Дивно читати цей окреслений як феміністичний критиками твір. Він навіть і не пахне фемінізмом! Це погано коли тебе вводять в оману.
Напевне, у нас такі-сякі літературознавці під фемінізмом розуміють усе, що пов’язано з витлумаченням життя пересічного жіноцтва. А насправді, панове критики, фемінізм – це щось значно глибше, ніж оплачені читачем роздуми простожінки.
Твір пані Євгенії скоріше можна окреслити як псевдофеміністичний, оскільки боротьба між численними чоловіками і жінкою-героїнею має здебільшого побутовий характер без переможців, але з переможеними. Не зважаючи на окремі випади в бік генераторів тестостерону, загалом, авторка ставиться до них краще, ніж вони на те заслуговують.
Особливо непутящим є опис сексуального життя. Можливо мені, як людині, за пам’яті якої відбулася Велика радянська сексуальна революція, не зрозуміти сексуальної стурбованості чи, деякими місцями, пересиченості героїні, але ясно, що це — болюча для неї тема. А що з цим робити – неясно.
Читаючи текст не залишає відчуття, що героїня перебуває в темному льосі, з якого не існує виходу. Лише на останній сторінці до неї несподівано приходить усвідомлення, що життя вдалося, до речі, без жодного осмислення цього чуда. Хоча, думаю, жінкам було б цікаво дізнатися саме про шлях, так би мовити, технологію звільнення. Але він залишається поза кадром, в якому широкоформатно страждає героїня від почуття власної нікчемності та меншовартості. Оце викарбуване на кожній сторінці грубе «БЕЗ МУЖИКА» дійсно пронизує до кісток і залишає у підсвідомості недобрий осад.
Окреме слово треба сказати про оформлення книжки. Концепція і виконання, у цілому, вдалі, хоча світлина авторки відлякує. Але, певно, це є частиною задуму творциці.
Однозначно, Євгенія Кононенко – має великий вимір людяності, який вражає. Цим вона перевершує Забужко, хоча програє останній у колориті та образності мови.
Не зважаючи на нефеміністичність прози Є. Кононенко її варто поважати як цікаву майстриню сучасної української літератури. Витрачені на придбання книжки 11 гривень не були марними.

P.S.: а світле майбутнє прийде з талановитими, асексуальними і самодостатніми жінками, які віднайшли свою жіночість за лаштунками чоловічої цивілізації, куди її брутально запроторили особини з чоловічими та жіночими статевими органами.

Звичайно, мене цікавлять амбітні проекти, які генеруються на українському просторі. В цьому зв’язку новий проект Руслани «Дика енергія» є прекрасною нагодою для усвідомлення сили поступу українства та його впливу на дух сучасності. Приємно, що Руслана та її чоловік є представниками нового покоління творців, які мають множинний, багатозначний, мультіскладовий внутрішній світ. Це дозволяє їм транспонувати власні ідеї на різні носії змісту – музику, літературу, кіно, комп’ютерну реальність. Однак, багатовимірність зовнішнього світу, в якому владарює спеціалізація і професіоналізм, не дозволяє повною мірою реалізувати задуми титанів українського відродження. Їм залишається звертатися до тертих профі, які у межах сфери власної компетентності нап’ялюють на цікаву ідею пристойну одежину. Це прямо стосується нещодавно виданої книги М. і С. Дяченків «Дика енергія. Лана». Роман чудовий і заслуговує на прочитання, однак його змістовні хиби можуть загалом зашкодити просуванню проекту в свідомість мас, оскільки вона (свідомість) дуже чутлива до зловживання існуючими і бездарною розбудовою нових стереотипів.
А тепер по суті:
1. Автори незграбно змішали декілька жанрів, зокрема на початку бачимо щось подібне до кіберпанку, в середині – романтичну містику, а наприкінці збірну солянку з психологічного трилеру, епосу та соцреалізму. Дійсно, постмодерн допускає поєднання непоєднуваного, але масова свідомість не терпить подібної гри в жанри. Їй потрібен певний формат для чіткого усвідомлення ідеї. На мою думку диким було поєднання в одному світі апокаліптичного міста і первісної природи. Це і їжачку зрозуміло, що наявність першого виключає друге і навпаки. В поєднанні це краще б виглядало, якби світи були поділені за допомогою планет на кшталт – на одній захаращеній планеті живуть кіберпанки-синти, що харчуються енергією нескореної природи, а на іншій – дикі люди-вовки у натуроточенні. Особисто мені більше сподобалася кіберпанкова частина. В ній якось було більше потенцій, життя, ніж у нездалому продовженні.
2. Як із криги у полум’я автори з кіберпанку переміщуються у радикальний традиціоналізм з усіма його ознаками родинного суспільства, народними звичаями, поклоніння матері, лицарськими турнірами (щоправда між жінками) та праведної війни – своєрідного хрестового походу проти поневолювача людства — Заводу. Одним словом – нудьга не просто зелена — синя. Порада авторам: не треба на свій лад калічити і викривляти традицію. Це завдання інших професіоналів.
3. Особливо безглуздою є тема про Цар-мати, яку головна героїня у свої неповні двадцять впевнено долає розвиненим почуттям ритму. Шановне панство, де це бачено, що б неініційована, нехай навіть талановита, зелень перемагала досвідчених жінок? Люди добрі, що ж це робиться? ЯК ДІВЧИНА, ЩО НЕ СТАЛА ЖІНКОЮ, МОЖЕ СТАТИ ЦАР-МАТІРЬЮ? Це питання особисто до пані Марини.
4. Відношення між героями мають схематичний, сюжетообумовлений характер. Так, головну героїню та її подругу пов’язує лише робота та авторська необхідність розпочати карколомні пригоди. А де внутрішня подібність, взаємність цінностей, глибина? Те саме стосується почуттів між Ланою та Ярим. Незрозуміло, як примітивне сільське чмо, що тільки вміє слухатися матір і душити голими руками кабанів зацікавив супердівчинку? Єдині відносини, що існують — це відносини між Хазяїном і Ланою. Так, вони чітко метафізичні, тому — справжні.
5. Важко сказати яка насправді ідея у роману. Автори і Руслана декларують, що це ідея енергетичного звільнення, відповідно до якої кожна людина має відкрити власне внутрішнє джерело енергії. Так, згодна. Але давайте будемо чесними до кінця – потребу у звільненні мають одиниці, усі інші – необхідність у задоволенні енергією. Отже, коли Лана залишається у серці Заводу, щоб безкінечно генерувати енергію для інших, тобто дарувати себе людям, насправді вона отримує контроль над ними — дійсно стає єдиним, безальтернативним, абсолютним диктатором — ТОТАЛІТАРНОЮ ЛАНОЮ.
Мені особисто було б цікаво прочитати продовження «Дикої енергії». Чи зможуть автори подолати власноруч створене протиріччя?

Скачать MP3 «Дика енергія»